Журналістка і дитяча письменниця Маша Сердюк, яка має порушення слуху та досліджує цю проблему на власному прикладі, поспілкувалася з різними людьми, в яких діагностовано погіршення слуху, та розповідає, як люди сприймають цю новину, а також про те, які існують шляхи вирішення цієї проблеми.
Привіт, мене звати Маша, я письменниця. Для дорослих я пишу про їжу і подорожі, для дітей — книжки в жанрі нон-фікшн. Нон-фікшн — це жанр у літературі, коли історія заснована на реальних документальних фактах. Тобто я нічого не вигадую, розповідаю дітям одну лише правду.
Я не соромлюся зізнаватися в тому, що я погано чую. Бо це правда і велика частина мене, яку я дуже люблю і плекаю в собі. Але, відверто кажучи, так було не завжди. Мій слух погіршився, коли мені було п’ять, і ніхто досі не в змозі визначити причину цього феномену. Лікарі тоді казали, що це може бути наслідком отиту або родової травми (якої саме — невідомо), бабки-гадалки стверджували, що мене хтось зурочив.
Най там як, але слух пішов і більше не повернувся. І це стало для мене великим шоком. Я чітко пам’ятаю, як соромилася сказати: «Говоріть до мене голосніше, я вас не чую». Дійшло навіть до такого діалогу на майданчику у нашому дворі:
– А ти що, погано чуєш?
– Хто? Я?! Тю, ти шо! Звідки ти взяв?
– Мені Дімон з третього під’їзду сказав.
– Дімон — дебіл! Слухай його ото більше! Я абсолютно нормальна!
Абсолютно нормальна. Хто вселив мені думку, що погано чути — це ненормально? Я не пам’ятаю жодного подібного меседжа від батьків. Але в голові міцно сиділо: серед твоїх друзів немає нікого з такою проблемою. Отже, ти не така як всі. Отже — ненормальна.
Щоб прийняти себе з моїми глухими вушками, мені знадобилося понад 10 років. Остаточно я повірила в те, що я нормальна, коли вступила на перший курс університету — там почалося нове життя з абсолютно новими людьми, яким, як виявилося, було абсолютно начхати на мій слух, якщо я чесно попереджала про це одразу. Куди більше вони дратувалися, коли не знали про мою особливість, а я тим часом починала перепитувати, наче папужка повторюючи: «Шо-шо?».
– Ти що, глуха? — нервували вони після того, як говорили мені одне й те саме по кілька разів.
– Взагалі-то так, — спокійно відповідала я, піднімала волосся та показувала слуховий апарат за вухом.
– А чого не сказала одразу?
– Ви просто голосно говорите завжди, то мені було норм. А зараз у приміщенні шумно, то я вас погано розумію.
– Тю на тебе.
Отож бо й воно.
Коли я почала відверто говорити про слух, я здивувалася, наскільки адекватно всі це сприймають. Та перед цим я пройшла всі п’ять стадій прийняття — заперечення, злість, торг, депресія і, власне, прийняття.
Досліджуючи проблему слуху та спілкуючись на цю тему з безліччю людей, я розумію, що багато з них застрягають на етапі заперечення. Дехто сунеться далі та завмирає на депресії. І далеко не всі стрибають на сходинку прийняття.
Чому так? На мій погляд, цьому є кілька причин.
Багато хто відмовляється визнати порушення слуху.
Пригадайте моє «Хто? Я? Та в мене все нормально!». Багато хто живе з цією думкою все життя. Звісно, нормально. Ніхто й не каже, що з вами щось не так. Але коли у нас болить зуб, ми йдемо до стоматолога та лікуємо його, вірно? В чому проблема піти до лікаря, коли щось не так з вухами? Хоча ні, знаю. Коли болить зуб — це просто несила терпіти, а слух може погіршуватися непомітно і при цьому тебе нічого не турбує. Нащо тоді йти до лікаря, еге ж? То напишу великими літерами: ЩОБ НЕ СТАЛО ГІРШЕ. І ЩОБ ПОЗБАВИТИ ВАШИХ БЛИЗЬКИХ ВІД НЕОБХІДНОСТІ СПІЛКУВАТИСЯ З ВАМИ НА ПІДВИЩЕНИХ ТОНАХ. БО ЦЕ ДУЖЕ ВАЖКО І РЕАЛЬНО БІСИТЬ.
І так, цілком можливо, що це не люди бубнять і говорять нерозбірливо. Можливо, у вас певні порушення слуху, через що ви чуєте інших людей спотворено і від того невиразно.
«Якось воно само мине» або «Ой, та я вже 10 років не дочуваю, вже звик/ла і мені так ок». Не мине. І так взагалі не ОК.
Порушення слуху не минає само по собі. Його треба лікувати або компенсувати втрату слуху. Річ у тім, що насправді звуки ми чуємо не вухами, а мозком, наші вуха — це лише провідники. Як це працює: вуха чують звук, однак що це за звук і що він означає, може розпізнати лише мозок. А для розпізнавання мозкові, власне, необхідно знати всі ці звуки. Якщо ми погано чуємо, мозок отримує менше звукової інформації, а отже поступово забуває звуки та припиняє їх розрізняти. Нам доводиться більше напружуватися, аби щось зрозуміти, нам важче запам’ятовувати сказане і як наслідок — ми постійно відчуваємо стрес. Я вже не кажу, що через через постійне напруження можуть розвинутися судинні захворювання, головні болі, хронічна втома або депресія!
Всі ці фрази про те, що це:
- типу інвалідності;
- некрасиво виглядає;
- не факт, що допоможе;
- дуже дорого;
…я можу розібрати на молекули як людина, яка носить слухові апарати більшу частину свого життя.
Слухові апарати — це не інвалідність
Тільки ви вирішуєте, оформлювати собі інвалідність чи ні. Мені, наприклад, пропонували це зробити перед універом і я відмовилася. Бо вважаю себе абсолютно здоровою людиною, яка не заслуговує на статус особи з інвалідністю.
Сучасні слухові апарати — дуже красиві
Мініатюрні, різних моделей і кольорів. Завушні та внутрішньовушні, є дуже крихітні, геть непомітні. Громіздкі моделі з купою проводів - давно в минулому.
Моя окрема любов - розумні технології та bluetooth, які вбудовані в останні моделі апаратів Oticon. Завдяки цьому апаратами можна керувати в застосунку в смартфоні, можна віддалено налаштовувати їх зі спеціалістом (дуже зручно, коли живеш в іншій країні, але не хочеш змінити лікаря, бо він веде тебе 10 років і знає про тебе геть усе). А ще в них можна слухати музику або говорити телефоном як у безпровідних навушниках.
Слухові апарати допомагають
Дійсно допомагають. Ба більше — два апарати краще ніж один. Кажу це з власного досвіду як людина, яка 15 років носила один апарат і категорично відмовлялася одягнути другий. Якщо у вас двобічне порушення слуху, то один апарат означає, що ви будете чути звуки лише з одного боку. А отже вони будуть пласкі та невиразні. З двома «локаторами» звук стане об’ємним і «смачним» — страх як не люблю, коли це слово використовують не для їжі, але я реально не знаю, як точніше можна описати ці відчуття.
Слухові апарати — це дорого
Так, дорого. Але де ви бачили якісну техніку останньої моделі задешево? І якщо подумати, то це не дуже й дорого, коли мова йде про технічний прогрес, новітні технології та світ, повний офігенних можливостей, який відкривається перед вами, коли ви починаєте чути повну палітру звуків.
До того ж, якщо ви не маєте повної суми, не варто забувати про таку штуку як кредит або виплату частинами - краще скористатися нею зараз, ніж чекати кілька років, збираючи гроші. Чому? Перечитайте пункт «причина друга» вище.
То як вирішити проблему порушення слуху?
Я не лікар, тому не даватиму жодних медичних порад.
Але ось вам коротенька інструкція від мене:
Крок перший
Визнати, що ви дійсно хворі. Так, порушення слуху – це хвороба, методи лікування якої може визначити тільки лікар.
Крок другий
Звернутися до сурдолога. Саме так називається лікар, який спеціалізується на проблемах слуху. Звичайний ЛОР тут не допоможе. Точніше, допоможе, якщо діагностує у вас порушення слуху та направить до сурдолога:)
Крок третій
Дотримуватися рекомендацій лікаря. І не нехтувати його порадами.
Крок четвертий. Регулярно робити обстеження слуху. Сходити до сурдолога пару разів, придбати слухові апарати і закрити це питання для себе — не варіант. Слух може змінюватися, тому необхідно слідкувати за ним і за необхідності підлаштовувати слухові пристрої.
Повірте, ваше життя від цього зміниться тільки на краще.
Останні статті
Слухові апарати Oticon для дітей: суперпристрої, які витримують будь-які випробування
Слухові апарати: коли варто носити й коли не потрібно
