В одній з місцевих шкіл Ізяславського району Хмельницької області вчителі молодших класів помітили, що в 9-річного Миколи різко впала успішність. Хлопчина став неуважним, розсіяним та реагував тільки коли до нього зверталися, підвищуючи голос. Медична комісія, що приїхала з Хмельницького, встановила, що у дитини порушення слуху - двобічний неврит слухового нерву. Лікарі, батьки та вчителі забили на сполох, але що могла запропонувати радянська медицина в далекому 1961 році?
Директор школи зібрав педагогічний колектив та поставив перед учителями завдання: максимально допомагати Миколі в навчанні, стояти поруч під час диктантів, стежити, щоб дитина отримувала потрібну інформацію в достатньому обсязі.
Тоді в Миколи з’явився і слуховий апарат – це був перший слуховий апарат вітчизняного виробництва кишенькового типу (величезна рідкість і страшенний дефіцит у кінці 60-х років минулого століття). Але Микола не зміг носити цей апарат, і не тільки через його неоковирність та незручність, а ще й тому, що він абсолютно не допомагав краще чути, а лише підсилював жахливу какофонію звуків, викликаючи нестерпні головні болі. А ще апарат страшенно свистів. От і довелося покласти це "чудо техніки" на полицю та забути про нього.
Найважче Миколі довелося після 8-го класу: в програмі з’явилося більше предметів, а отже, і вчителів, які не завжди належним чином сприймали проблему учня. Додалися й проблеми відносин з однолітками - через нерозуміння. Отримати атестат про середню освіту Миколі допомогли наполегливість та цілеспрямованість: шкільну програму він засвоїв практично самостійно – за підручниками.
Закінчивши школу, Микола поїхав до Львова, де закінчив училище за фахом "фотолаборант", за яким і пропрацював 5 років. У технікумі він познайомився з чудовою дівчиною Наталією – сурдоперекладачем, і незабаром вони одружилися. У львівській спільноті глухих Миколі підказали навчальні заклади, де є спеціальний підхід до навчання нечуючих. Так він вступив та закінчив з відзнакою технікум за фахом "механік швейного обладнання". Багато років пропрацював у конструкторському бюро. Пізніше його запросили працювати до УТОГ, де він згодом очолив відділ слухової, трудової та соціальної реабілітації.
Наполегливість, прагнення до знань та щире бажання допомогти іншим нечуючим людям спонукали Миколу Павловича вступити до Київського педагогічного інституту ім. М.П. Драгоманова на заочний відділ за фахом "сурдопедагог".
Після закінчення інституту Микола Павлович брав участь у створенні та роботі Фонду соціального захисту інвалідів. Очолював спілку спортсменів інвалідів — Український центр фізичної культури та спорту інвалідів ("ІНВА-СПОРТ"). Микола Павлович чудово володіє російською та українською мовами, а також жестовою мовою. Він користується заслуженим авторитетом у спільноті нечуючих, а його величезний внесок до надання допомоги людям з інвалідністю важко переоцінити.
"Свій перший слуховий апарат я вдягнув у 19 років, — згадує Микола Павлович. - у Мінздраві в Москві, коди ми потрапили за попереднім записом, мені видали "Отікон".
Звикав я до першого слухового апарата довго, важко і перший час носив його тільки вдома. Але незабаром результат перевищив усі очікування. На жаль, тоді нам вдалося "дістати" тільки один слуховий апарат і, можливо, саме тому слуховий нерв на іншому вусі без стимулювання апаратом через певний час "атрофувався". Все життя я ношу тільки "Отікон", хоча я спробував багато слухових апаратів різних фірм, але жоден не задовольнив мої очікування та потреби у повній мірі так, як слухові апарати Oticon. Слуховий апарат став для мене, так би мовити, містком між тишею та звуками, між світом глухих та світом чуючих. Але будь-який фізичний орган без відповідних тренувань атрофується – я це знаю з практики занять спортом. Так само і з нашими вухами. Я хотів би побажали всім, хто має проблеми зі слухом, наполегливості та завзятості в тренуваннях розвитку слухового сприймання. Адже завдяки цьому, а також правильно підібраним та грамотно налаштованим слуховим апаратам, я зміг стати повноправним членом суспільства, знайти своє місце в житті та допомагати іншим людям".